Рецензия на роман «Наследники Скорби»
Продолжение горьковато-кровавой истории о борьбе между Цитаделью и Ходящими, в этот раз о последних добавится ещё больше деталей, которые будут мешать воспринимать их исключительно в негативном свете. Зато проявится, я так думаю, настоящий антагонист цикла, в чей характер попробуют прибавить немного харизмы. Скорей всего роман может не понравиться любителям "плавной" истории, потому что очень часто будет меняться лицо, от которого ведётся повествование в данный конкретный момент. Действительно похоже на апокалипсические черты: в одном месте огонь, в другом вода, в третьем лютуют оборотни.Хорошая трудовая и боевая пара получилась из Лесаны с Тамиром, кому хотелось посмотреть их возвращение домой, тот это увидит в первой части произведения.Пленённая ими парочка вызывает симпатию. Сюжетная линия с Клесхом оказалась довольно горькой, повезло ему со спутницами жизни. Надеюсь, Клёну не прибьют к концу третьей книги. Про Эльхита, наивного и доброго мальчика оборотня, уже плохо помню, вроде бы он наставник первично доверил я, скорей всего тому, кто его укусил и не ожидал ребёнок такого ответного коварства. Не помню, вроде бы мальчик был от чего- то спасён, но это не давало тому оборотни право так поступать. Вроде и оборотень какой-то необычный был, главное, что среди радикально-настроенных против воссоединения с людьми и саботажник. Так вот, про Эльхита бы ещё с удовольствием почитал. Но увы :( Ещё и момент себе проспойлерил, который показался страшнее и эмоциональнее красной свадьбы ПЛиО показался. Кажется, его снова проспойлерил, ну и ладно, рецензии всё равно чаще читают, кто роман уже прочитал, тем более на вторые книги. Эх. Ещё понравилось: вот похожи Тамир с Лесаной на своих наставников, героиня появилась, которая в Донатосе добро видит, а после этого показано его детство, чтобы можно было сравнить с Тамировым. Ну... :) Думаю, поздно в Цитадели решили порядки править, хотя будущая книга покажет. Кстати, вот эта девушка, сидящая в Донатосе добро тоже не так уж проста и там какая-то особая драматическая история, которой изначально не было и не планировалось. Ещё эмоционально встретили Лесану с Тамиром вот этим отчуждение, которое не сразу проявилось, а как бывает когда возвращаешься домой и сперва неловко, но потом проходит. Тут это из-за ведьмачьих семян, посеянных в ребятах и взрощенных в истории третьей из тройки (повязали) и проблемами самих юных жнецов не произойдёт. Надеюсь на третью книгу, где проявится больше хорошего)
Продовження гіркувато-кривавої історії про боротьбу між Цитаделью та Ходящими, цього разу про останні додасться ще більше деталей, які заважатимуть сприймати їх виключно у негативному світлі. Зате виявиться, я так думаю, справжній антагоніст циклу, у чий характер спробують додати трохи харизми. Швидше за все, роман може не сподобатися любителям «плавної» історії, тому що дуже часто буде змінюватися особа, від якої ведеться оповідання в даний конкретний момент. Справді схоже на апокаліпсичні риси: в одному місці вогонь, в іншому вода, в третьому лютують перевертні. Гарна трудова та бойова пара вийшла з Лесани з Тамиром, кому хотілося подивитися їхнє повернення додому, той це побачить у першій частині твору. Полонена ними парочка викликає симпатію. Сюжетна лінія з Клесхом виявилася досить гіркою, пощастило йому із супутницями життя. Сподіваюся, Клен не приб’ють до кінця третьої книги. Про Ельхіта, наївного і доброго хлопчика перевертня, вже погано пам’ятаю, начебто він наставник первинно довірив я, швидше за все тому, хто його вкусив і не чекав дитину такої підступності. Не пам’ятаю, ніби хлопчик був від чогось врятований, але це не давало тому перевертні право так чинити. Начебто і перевертень якийсь незвичайний був, головне, що серед радикально настроєних проти возз’єднання з людьми і саботажник. Так ось, про Ельхіта ще б із задоволенням почитав. Але на жаль: (Ще і момент собі проспойлер, який здався страшніше і емоційніше червоного весілля ПЛіО здався. Здається, його знову проспойлер, ну і гаразд, рецензії все одно частіше читають, хто роман вже прочитав, тим більше на другі книги. Ех. Ще сподобалося: ось схожі Тамір з Лісаною на своїх наставників, героїня з’явилася, яка в Донатосі бачить добро, а після цього показано його дитинство, щоб можна було порівняти з Тамировим.Ну... :) Думаю, пізно в Цитаделі вирішили порядки правити, хоча майбутня книга покаже. До речі, ось ця дівчина, яка сидить у Донатосі добро теж не така вже й проста і там якась особлива драматична історія, якої спочатку не було і не планувалося. Ще емоційно зустріли Лесану з Таміром ось цим відчуження, яке не відразу виявилося, а як буває, коли повертаєшся додому і спершу ніяково, але потім минає. Тут це через відьоме насіння, посіяне в хлопцях і вирощене в історії третьої з трійки (пов’язали) і проблемами самих юних женців не станеться. Сподіваюся на третю книгу, де проявиться більше, ніж добре)
Працяг ялкава-крывавай гісторыі пра барацьбу паміж Цытадэль і Хадзячымі, у гэты раз пра апошнія дадасца яшчэ больш дэталяў, якія будуць замінаць успрымаць іх выключна ў негатыўным святле. Затое выявіцца, я так думаю, сапраўдны антаганіст цыклу, у чый характар паспрабуюць дадаць крыху харызмы. Хутчэй за ўсё раман можа не спадабацца аматарам «плыўнай» гісторыі, таму што вельмі часта будзе мяняцца асоба, ад якой вядзецца апавяданне ў дадзены канкрэтны момант. Сапраўды падобна на апакаліптычныя рысы: у адным месцы агонь, у іншым вада, у трэцім лютуюць пярэваратні. Добрая працоўная і баявая пара атрымалася з Лясаны з Тамірам, каму хацелася паглядзець іх вяртанне дадому, той гэта ўбачыць у першай частцы твора. Палонная імі парачка выклікае сімпатыю. Сюжэтная лінія з Клесхам аказалася даволі горкай, пашанцавала яму са спадарожніцамі жыцця. Спадзяюся, Клёну не прыб’юць да канца трэцяй кнігі. Пра Эльхіта, наіўнага і добрага хлопчыка пярэваратня, ужо дрэнна памятаю, быццам бы ён настаўнік першасна даверыў я, хутчэй за ўсё таму, хто яго ўкусіў і не чакала дзіця такога зваротнага падступства. Не памятаю, быццам бы хлопчык быў ад чагосьці выратаваны, але гэта не давала таму пярэваратні права так паступаць. Накшталт і пярэварацень нейкі незвычайны быў, галоўнае, што сярод радыкальна-настроеных супраць уз’яднання з людзьмі і сабатажнік. Дык вось, пра Эльхіта б яшчэ з задавальненнем пачытаў. Але нажаль :( Яшчэ і момант сабе праспойлерыў, які здаўся страшней і эмацыйней чырвонага вяселля ПЛиО здаўся. Здаецца, яго зноў проспойлерил, ну і добра, рэцэнзіі ўсё роўна гушчару чытаюць, хто раман ужо прачытаў, тым больш на другія кнігі. Эх. Яшчэ спадабалася: вось падобныя Тамір з Лясаной на сваіх настаўнікаў, гераіня з’явілася, якая ў Данатасе дабро бачыць, а пасля гэтага паказана яго дзяцінства, каб можна было параўнаць з Тамировым.Ну... :) Думаю, позна ў Цытадэлі вырашылі парадкі кіраваць, хоць будучая кніга пакажа. Дарэчы, вось гэтая дзяўчына, якая сядзіць у Данатасе дабро таксама не такая ўжо простая і там нейкая асаблівая драматычная гісторыя, якой першапачаткова не было і не планавалася. Яшчэ эмацыйна сустрэлі Лесану з Тамірам вось гэтым адчужэнне, якое не адразу выявілася, а як бывае калі вяртаешся дадому і спачатку ніякавата, але потым праходзіць. Тут гэта з-за вядзьмарчынага насення, пасеянага ў хлопцах і ўзгадаванага ў гісторыі трэцяй з тройкі (павязалі) і праблемамі саміх юных жняцоў не адбудзецца. Спадзяюся на трэцюю кнігу, дзе выявіцца больш добрага)