Прощавай

Так хотіла я тобі сказати,
Та не можу навіть закричати.
Твої сині очі на згадку
Зафарбую новими сльозами.

Зав’яжи мені їх — я повірю словам,
Що тримають ще наш теплий контакт,
Дозволяють вертатись до тіла без мар...
Я гадаю, що був ти тоді не сам.

І мене не було. Не пам’ятаю
Тієї хвилі, де ми без вбрання.
Стеля біла благала: «Спинися»,
Але ти так і не схаменувся.

Тільки крики посуду на кухні
Достукались, врешті, до дверей.
І кришталь, і спирту ганчірка
Залишились в мені повсякдень.